Я був дуже радий подивитися нове творіння дідуся Лінча. Це типова для нього стильно-моторошна робота на межі Твін Піксу та фірмової ранньої анімації до виробництва якої доклали зусиль наші західні сусіди. Польска Стронг! Але на його ютуб-каналі є ще! Біжіть туди!

Здалося що Каурісмякі вийшов з запою а Рой Андерсон покинув свої декорації, щоб у британії позмагатися у кого з них вийде крутіша «маленька людина» і сумніший фільм загалом. Обережно – від фіналу можна розревітися, а з перформансу Марсана стає зрозуміло чому він так затребуваний.

Попри деякі проблеми з сюжетом, мені було цікаво дивитися як просувається історія, як відбуваються розмови, як себе головні персонажі і як чергуються довжелезні плани з швидкісним монтажем а-ля Шалений Макс.

Не чіпаю сюжет, але мої очі закохалися! Це надзвичайно красива кінематографічна іпостась вапорвейву та ретровейву з людиною-черепахою із «Нового Папи» у касті.

Нечіткий коктейль з кримінального та сімейного, в якому на задньому плані трапляються цікаві нюанси, але загалом все виглядає трохи згладжено, легенько та недостатньо збалансовано, як на обрану тематику. Каст непоганий, а ко-продукція це завжди хороший досвід.

Тема сімейних відносин, схоже, улюблена у Рассела. Тут він знову її досліджує, хоча під покровом спортивної драми. Але цього разу в його арсеналі ще й потужна гра Бейла яка є фішкою цього фільму. Бої зняті по спортивному, без зайвої кінематографічності, що дуже круто.

Некваплива, але разом з тим захоплива історія-розслідування, в якій особливо цікаво спостерігати за майстерним перформенсом Робертс і Фінні, а Екхарт постає тут в на перший погляд рідкісному для себе амплуа.

Оригінал видався мені більш логічним, розмовним та послідовним, а також він менш нагадує фільми категорії В, ніж римейк 78-го, який я глянув раніше.

Спайк легко перемикається між фірмовим політичним есе та закосом під воєнні хроніки, між комічними елементами та приступами лютого та жорстокого екшну, щедро посипаючи стрічку алюзіями на легендарні 'в’єтнамські' фільми, а головне, що все це виглядає доволі органічно та свіжо.

Добротний фільм-розслідування зі строгою структурою, надважливою темою, похмурою холодною атмосферою, хорошим кастом та надихаючим фіналом.

Візуально божевільний хаотично-епілептичний авангард зі зрозумілим та цікавим сюжетом зав’язаним на проблемах сім’ї. Унікальне поєднання німого та звукового кіно, яке я чомусь захотів побачити на сцені театру Курбаса у Львові.

Те, що починається як банальна мелодрама з псевдо-артхаусною манерою викладу поступово переростає в красиву містично-магічно-детективну історію, яка захоплює своїм етнічним колоритом.

Покладав на цей фільм більші надії. У підсумку отримав купу невиправданого насилля і сексу від яких часом ставало просто некомфортно. Але, думаю, на це Ларс і розраховував. Врятувала мене винахідлива операторська робота, цікавий символізм та структура. З кінцевої посвяти поржав.

В першу чергу я звернув увагу на добротний, пропрацьований та наповнений нюансами сценарій в якому персонажі добре розкриті, а «дірок» практично нема. За це сміло накину один бал. Навіть не дивлячись на слабку гру Джамали та нічим не визначну картинку.

Ісландський сплав Гілліама та Серебрякова дуууже повільно сходить з розуму серед пустельних пейзажів півночі. Красива картинка, в цілому хороша ідея та вкраплення скандинавської брутальності компенсують неймовірно повільний ритм фільму, але не рятують від нападу позіхання.

По-студентськи дешевий фільм в якому хіпові астронавти вирушають в вінтажно-сайфайний тріп Карпентера. Місцями недолуга, але загалом по трешовому приємна стрічка з цікавим сюжетом та діалогами і «класними» картинкою та спецефектами.

Канадець у Лондоні зняв фільм про росіян з французом, німцем та Мортенсеном в головних ролях в якому персонажі змагаються в наслідуванні російської мови. В цілому нудний фільм, проте з дуже крутою бойовою сценою в лазні і добротним перформенсом Мортенсена.

Екшну мало і він безнадійно застарілий. Зате колоритні та контрастні головні герої та їх психологічна боротьба і взаємодія безумовно варті уваги. У фільмі є молодий Джон Уейн, який ще не перетворився в живий пам’ятник, проте мені найбільше сподобався персонаж Томаса Мітчела.

Інстаграмний, солодкий, як чай мого дідуся та кольоровий, хоч око вирви збірник досить якісного абсурду, який мені дуже до душі. Особливо мені сподобалися вмонтовані ТВ-шоу та другопланові сюрреалістичні деталі, іноді цікавіші ніж основні події. Сподобалося!

Дивився кілька років тому, але чомусь не відзначив його тут. Якщо коротко – це стандартний, (що не означає «поганий»), Ханеке, котрий знову досліджує свої улюблені теми в суворому та напруженому форматі.

Не зайшло майже з перших хвилин. Спроба дослідити травми дитинства вийшла не дуже цікава і зовсім не оригінальна. Шая ЛаБаф в ролі свого батька це, звичайно, оригінально, але й тільки. Зате гра Лукаса Хеджеса однозначно сподобалася.

Абсолютно провальний фінал в якому загримований Крістофер Лі мене більше лякав ніж веселив.

Попри низькі рейтинги чисто суб’єктивно цей епізод мені подобається і по крутості стоїть у мене другим після дебютного.

Це вже значно слабший епізод. Ідеї починають вичерпуватися.

З кожним наступним епізодом важко відрізняти деталі сюжету конкретної серії, але в голові починає лунати мелодія з бару «Блакитна Устриця».

Зед-коп мені завжди подобався більше ніж Зед-бандюк. Сам епізод трохи надуманіший за попередній.

Харріс був крутіший ніж Маузер, але тут вже є Проктор – несправедливо недооцінена зірка цієї франшизи.

Одна з найприємніших та найвеселіших кінофраншиз дитинства, яку я пам’ятаю виключно польською мовою: в часи юності мій телевізор ловив більше польських каналів ніж українських. Дебютний епізод також залишається для мене улюбленим і суб’єктивно найкрутішим.

Поланскі - старий джазмен в якого навіть проста мелодія звучить круто! За всією простотою і лаконічністю чути руку майстра і солідний багаж досвіду. Дуже сподобався каст, скромність картинки і мінімалізм у музичному оформленні.

45+2-денний марафон завершено! Ми з Олександр Лесюк‍ переглянули неабияк напружений, атмосферний, детально пророблений серіал з купою відсилок, оригінальних рішень, крутих персонажів та з морем несподіванок за кожним сюжетним поворотом. Це була чудесна пригода!

Гарне, адекватне і гармонійне завершення усієї історії.

Автори стають на небезпечну стежку. Такий фінальний розвиток подій далеко не новий у кіно та літературі, а попереду всього один, завершальний епізод. Я міцно тримаю кулаки та в глибині серця вірю що цей мегасеріал закінчиться круто і оригінально.

Що це тільки що було!? Що це я побачив?! Я вимагаю пояснень!!!

Формально вестерн, а фактично критика колективного боягузтва, актуального і нині. У стрічки є чіткий та гарно викладений посил, кілька дуже класних сцен та напружений нарратив в реальному часі. Гері Купер крутий, а Грейс Келлі - прекрасна! Як бонус – молодий тато Джефа Бріджеса.

Це ж треба було вчора чисто випадково переглянути «Дивніше За Рай» Джармуша! Там же ж абсолютно ідентична кінцівка як у цьому епізоді! Якщо це відсилка то мені дивним чином пощастило, а якщо ні - то цілком могла б бути.

У цьому фільмі, ніби витесаному з монолітних лаконічних шматків є щось від дебюту Годара та від дорожніх одіссей Віма Вендерса. Джармуш тут сформував свій авторський стиль а саме кіно вийшла в хорошому сенсі простою, атмосферною, чесною і навіть по своєму милою, з крутим фіналом.

Початок одразу виносить мозок, а за ним слідує чи не найбільш гакерський епізод серіалу, який містить круту однокадрову сцену та солідну дозу напруги. Однак у нас є ще чотири епізоди і це віщує ще більше адреналіну!

Пригоди Домінік і Дарлін досягнули апогею напруги. Цей сюжет неймовірно драматичний і з несподівано крутою кінцівкою. Елліот помаленьку налаштовує свій внутрішній світ зазираючи у дитинство. Цей сюжет дуже глибокий та емоційний.

Настільки сильна емоційно серія що в мене зараз комок в горлі. Імпровізований сеанс психоаналізу під егідою Вери виявився чи не найсильнішим з усіх, які я бачив у кіно та й сам персонаж Еліота Вілара тут видає потужний перформенс. До того ж епізод дуже кіношний.

Шостий епізод запам’ятається ну дуже поганим вчинком Елліота, бісячим і небезпечним Верою та здавалося б безвихідним становищем Дарлін та Домінік. Напруга як годиться для фінального сезону просто зашкальна.

І знову серія у нетиповому форматі який мені дуже зайшов. Завдяки саме формі маємо чи не найбільш шпигунсько-пригодницьки-напружену серію. А найголовніше – Елліот і Дарлін нарешті порозумілися і я дуже радий за них. Проте хмари над ними згущуються і це не може не хвилювати.

Впродовж епізоду я зробив два фейспалми, а це ознака кумедності цієї серії. Крім того вона вийшла ліричною, різдв’яною і майже зовсім відірваною від сюжету. Кінцівка, звичайно, сильна, а ще знову дуже дивна. Коли ж воно все почне збиратися докупи?

З цим фільмом я весело провів час тому готовий пробачити йому ТБ-картинку, дешеве CGI, погану гру деяких акторів та факт що це насправді ніякий не мюзикл. Хоч я й не люблю Dakh Daughters, мушу визнати, що вони суттєво прикрасили музичну сторону стрічки.

В цілому це нединамічний і місцями нудний треш, хоча в багатьох моментах з’являються цікаві операторські та монтажні рішення, а атмосфера часом схожа на італійські джалло. Бонусом йдуть молодий Голдблюм та досить людиноподібний Німой. Фінальна сцена легендарна і крута.

У цьому епізоді є далека передісторія Білої Ружі. Елліоту вдається те, що не вдалося Дарлін, але це дуже романтичне і миле сюжетне відгалуження. А ще мене дуже непокоїть Вера. Він мене сильно лякає і дратує.

Надіюся, таксидермістка Дженіс стане гідною спадкоємицею персонажа Роберта Коновалова. Забута сюжетна лінія несподівано знову вступає в гру і це віщує нові пригоди. Всередині Елліота стається дещо страшне і це інтригує допоки не наступає фінал епізоду. Що там взагалі коїться?!

Хороший старт! Жесті одразу з перших хвилин, потім трохи шпигунства, а далі атмосфера якоїсь нереально мутної пітьми, аж страшно що буде далі. В деяких місцях видно, що оператор трохи хильнув між дублями, але це тільки плюс до загального настрою. Ах, ще й кінцівка мозок виносить.

А останній епізод просто бомба! Страсті наростають одразу зі старту і кульмінують у фрагменті з красивим перехресним монтажем. Безподобний Ірвінг майже тримає себе в руках а от за інших я дуже переживав – настільки всі мені стали рідні. Сцена після титрів підливає масла в вогонь.

Поки що це найкращий сезон!