4 серпня, 16:41

«Гевенхерст»: Нетрадиційні методи реабілітації

У центрі Нью-Йорка розташувався страхітливого вигляду готичний хмарочос Гевенхерст, і кадри нічного мегаполісу, що відкривають фільм, коли камера проноситься над темними будинками під тривожну музику Tomandandy, дають зрозуміти, що незабаром трапиться щось лихе. Потім ми дізнаємося про таємничу установу, такий собі реабілітаційний центр-готель, де зі своїми демонами борються п’яниці, наркомани, волоцюги, повії та інші представники неблагополучної верстви населення. Сюди ж потрапляє і алкоголічка Джекі, але зовсім не заради порятунку від шкідливої ​​залежності, а щоб розшукати найкращу подругу, яка зникла тут напередодні. Гостинна бабуся привітно прийме новоявлену гостю, і з цього часу життя героїні перетвориться на справжнє пекло.

Говорити хоч трохи серйозно про цю стрічку стає зовсім ніяково, коли усвідомлюєш, що про таке добро вже все давно сказано. Тут катастрофічні жанрові штампи зустрілися з бідною авторською видумкою, тож покінчимо з цим жалюгідним спектаклем і зробимо висновок відразу, в лоб, зазначивши, що «Гевенхерст» – то безнадійно нікчемне кіно, котре не заслуговує глядацької уваги від слова зовсім. Загорнута в обгортку низькоякісного слешера ідея про людські вади, які так чи інакше не залишаться безкарними, здається цілком життєздатною в рамках жанру, проте тема розкривається якось дуже грубо і примітивно.

Та й нічого нового ми не дізнаємося, адже ота платівка грає для усіх, мабуть, ще з самого дитинства. Кого ж не лякали в тому ніжному і безтурботному віці мами й тата, бабусі й дідусі, тітки й дядька, що, коли погано поводитимешся, з темної комори вийде страшний бабадук, чи хто там в моді у дорослих, і забере з собою. Знайомо, правда? І якщо замислитись, усі ці наркомани та повії… вони ж теж, як діти малі, тільки тутечки замість батьківського ременя їм, скажімо, відрізають ноги.

Але по-справжньому катують глядача, адже фільм вкрай невдало намагається грати на мультижанровому полі горору – тут вам і лайтовий Тоуб Гупер (як і у випадку з культовою «Техаською різаниною бензопилою» діяльність маніяка у «Гевенхерсті» натхнена реальним персонажем, який орудував в XIX столітті), і надто невинахідливий Джеймс Ван, і на диво стриманий Елай Рот, у хостелі якого творилися речі набагато божевільніші. А насправді виходить якийсь впевнений Уве Болл