17 жовтня, 16:51

«Майстер», або Як зняти шикарний фільм для маленької аудиторії

Попередження: стаття міститиме згадки про аб’юз, обговорення культів, та їх жорстоких практик поводження з учасниками. Перш за все, турбуйтесь про себе.

Одна з моїх улюблених речей для перегляду на Ютубчику, це огляди фільмів від спеціалістів. Не важливо, розбирає балерина сцени у «Чорному лебеді», чи колишній директор ЦРУ коментує правдоподібність «Арго», я зацікавлена у інформації, які вони можуть дати з кваліфікованої точки зору. Люблю таким чином вчитись. Бували випадки, що це змінювало мої погляди на фільми, особливо від цього постраждали «Знедолені», але, якщо чесно, якби я подивилась оригінальний концерт, я і без огляду зрозуміла б, що щось пішло дуже сильно не так, коли Том Гупер почав знімати оскароносний фільм. Але, у більшості випадків, якщо я вже в захваті від фільму, експертна думка не змінить мої емоції.

Тож, у подібному відео від людини, яка вирвалась з культу, і тепер ділиться корисними знаннями інсайдера, щоб вберегти людей від потрапляння у подібні ситуації, я зачепилась за кинути фразу про те, що Хоакін Фенікс належав до культу, і знявся у фільмі про культ. Цієї хлібної крихти було достатньо, щоб я відшукала «Майстра».

Хоакін завжди казав про те, що його родину судять несправедливо, адже його батьки справді вірили у те, що їм проповідували, і ніколи не хотіли і не чинили навколишнім зла, а просто намагались знайти своє місце в житті. Але, як на мене, Хоакіну ще й відносно пощастило, адже його родина вийшла з культу ще до чотириріччя хлопця, тому, є принаймні шанс, що він не встиг відчути на собі все найгірше, що характеризує цей культ. Культ, до якого належала родина Феніксів називається «Діти Бога», і він став надзвичайно відомим завдяки нескінченним звинуваченням у аб’юзі над дітьми, сексуальному аб’юзі жінок і постійному використанні членів культу, як безкоштовної робочої сили. Не так сильно пощастило старшому брату Хоакіна – Ріверу – який одного разу розповів у інтерв’ю про випадки сексуального аб’юзу, які пам’ятав з чотирирічного віку, але зазвичай блокував їх у пам’яті.

Порівняно кращий досвід з культом мала інша акторка, відома більшості роллю у серіалі «Усі жінки відьми», Роуз МакҐавен. Вона розповідає про те, що отримала неймовірну свободу у пізнанні себе, адже до 10 років не бачила свого відображення. «Діти Бога» повинні були вирощувати своїх дітей як над-розумів, що дивно, адже дітям було заборонено відвідувати школу, і всю інформацію вони отримували виключно від членів культу. Але з цієї причини, у будинках членів культу також не було дзеркал. Роуз говорить про досвід життя без дзеркал, як про щось, що дало їй можливість не чіплятись за гендерні норми, і відчувати своє «я» виключно зсередини, але таке життя також забезпечило нескінченні непорозуміння з навколишнім світом, який до подібного не звик. Роуз каже про те, що їй було добре, виростати без насадженої доктрини про очікування соціуму від зовнішності жінки, але, вона також каже, що була дуже дивною дитиною, яка відмовлялась також прийняти доктрину, яку намагались насадити її батьки. І, абсолютно точно, далеко не всі діти здатні на подібне.

Трохи життя Роуз МакҐавен у культі "Діти Бога".

Однак, на жаль, не для всіх життя у цьому культі було хоча б стерпним досвідом. У інтерв’ю, яке трапилось мені, жінка розповідає про те, що «до шести років вона пройшла через настільки екстремальний аб’юз та ізоляцію, що вже в шість років вирішила, що бога не існує». Вона ж розповідає, що її 13-річну маму видали заміж за 75-річного «пастора», таким чином створивши для майбутніх дітей родину, у якій батько набагато старший за дідуся.

Звичайно, всі ці історії взяті з інтернету, і, само собою, до них варто ставитись скептично, але не вірити у все, просто тому, що воно написано в інтернеті, на мій погляд, нерозумно. І, якщо дійсно пошукати, можна знайти вже не просто історії, а докази того, що подібне відбувалось, і що це були не поодинокі випадки. Також, не варто забувати, що ніхто не зобов’язаний ділитись своїм життям зі світом. Не можна напевно знати, що відбувалось з людиною в ізоляції культу, і, цілком можливо, що жертва обирає мовчати про минуле заради власного здоров’я та безпеки. Я сподіваюсь, що у Хоакіна справді немає екстримально негативних спогадів про «Дітей Бога», але не виключаю того, що ми просто не все знаємо. Тому, мені було дуже важливо згадати різні ситуації, які я зустріла на своєму шляху ще до того, як переглянула фільм «Майстер».

Почну з того, що практично за всіма технічними показниками фільм зроблений відмінно. Хоакін Фенікс показує надзвичайно правдоподібну гру, і неабияку витримку. Філіп Сеймур Гоффман відчувається ідеальним кандидатом на роль харизматичного і сильного переконувача-поводира, якому у його «нелегкій» справі активно допомагає хитра і цілеспрямована дружина, у виконанні Емі Адамс. Режисура фільму також дуже гарна. Фільм переповнений як просто відмінно поставленими кадрами, так і дуже символічними кадрами. Однак, режисер Пол Томас Андерсон також відповідав за сценарій фільму, і от тут в мене починаються питання.

Річ у тому, що фільм не показує реальні події. Андерсона виконав надзвичайну дослідницьку роботу у царині саєнтології, тому у фільмі багато практик, які використовує Майстер, хронологія життя Майстра, і його найближче оточення, та взаємодія з ним, надзвичайно схожі на те, що відбувалось з «церковю саєнтології» та її засновником Л. Ронном Габбардом. Однак, всі ці надзвичайно детально відтворені нюанси у фільмі може зловити лише людина, яка знайома з «церквою саєнтології». Людина, яка поняття не має, що таке саєнтологія, чи знає її лише як релігію, яку колись популяризував Том Круз, просто не знатиме, наскільки абсурдно правдоподібно показують у цьому фільмі саєнтологічні практики, які використовують навіть сьогодні.

Пропоную всім зацікавленим ознайомитись з відео, в якому колишній член "церкви саєнтологів" розбирає фільм "Майстер", порівнюючи вигадану кіношну релігію, з вигаданою існуючою релігією.

Тож, фільм мене збентежив. Я сідала його переглядати, маючи приблизне уявлення про саєнтологів, і трохи краще уявлення про культи, тому почала ловити деякі нюанси, і провела довгий час в очікуванні моменту, коли на екрані оголосять офіційну назву «церкви саєнтологів». Але цього так і не трапилось. Лише після цього я знайшла огляд вище, і усвідомила, що кіно ніколи не планувалось як «засноване на реальних подіях». Та й мені ніхто цього не обіцяв. По суті, я сама винна, що вирішила, що цей фільм мусить бути байопіком, але це не зменшило кількість моїх питань.

Для мене, біда була в тому, що з прекрасною режисурою і відмінною акторською грою, за трохи більше ніж дві години, фільм не лишив мені жодного корисного факту. Більшість часу, я розуміла, що Майстер робить щось негарне, використовує маніпуляцію, керує вразливими і довірливими людьми, які просто намагаються знайти своє місце. От тільки основним прикладом такої поведінки був герой Хоакіна – Фредді. Через те, що майже весь фільм знятий з його точки зору, ми практично ніколи не бачимо маніпуляції Майстра над іншими людьми, і ми взагалі не бачимо, щоб Майстер погано ставився, принижував чи ображав інших людей. Ніби Майстер ставиться зневажливо конкретно до Фредді, а з іншими він поводить себе поважно. Через це виникає враження, що проблеми не з Майстром, а з Фредді.  І ця думка абсолютно точно не повинна була б виникати у фільмі про культ, не важливо, вигаданий чи реальний.

Дівчина, у яку більшу частину фільму герой закоханий. На цьому фото, він повертається до неї після трьох років відсутності, і вона каже йому, що тепер вчиться у 10 класі. 

Саме Фредді нам показують як агресивного, не здатного виконати елементарні завдіння, потенційного педофіла. І через очі цієї людини ми бачимо Майстра – чоловіка, який дає ті самі прості завдання, щоб покращити Фредді життя, намагається стримати його агресію, і викорінити те «тваринне», що ще живе у герої. Як на мене, це непоганий початок історії, бо я чудово бачу, як людина на місці Фредді могла потрапити у культ. Але нам не дають очевидних натяків на те, що культ для Фредді поганий. І, хоча дивно вимагати від художнього фільму повчальності, я все ж розраховувала на те, що до кінця фільму глядач зможе відмітити для себе хоча б кілька основних рис членів культу, і аб’юзивних чи маніпулятивних тактик, які вони можуть використовувати. Натомість, фільм настільки сильно зосереджений на показі правдивих деталей «для своїх», що ті, хто цих деталей не знає, в результаті не побачать взагалі нічого. Більше того, якщо ви нічого не знаєте про саєнтологію і культи, після перегляду ви ще й можете стати на бік Майстра, адже він, хоча й дуже дивно ставився до Фредді, загалом завжди  виглядав як людина, яка бажала йому добра, і, цілком можливо, у фіналі ви захочете зробити вибір, коли Фредді має обрати між культом і вільним життям.

Щось я дуже сімніваюсь, що після настільки глибокого дослідження Пол Томас Андерсон хотів би, щоб після перегляду його фільму люди ставали на бік культу, але, на жаль, він не показав достатньо очевидно, наскільки сильно культ здатен зруйнувати людям життя. І, якщо він не хотів показувати це, він також не показав навіть простого негативу у членстві в культі. Кілька разів за фільм згадали про віру в антинаукові факти, і те, що ми не бачимо Фредді поза домом, крім як з релігійних причин – можна вважати ізоляцією. Але цього мало, бо це ніяк не вплинуло на життя героя. Фредді – герой, якому вже було нічого втрачати. Він практично жив на вулиці. Що робило його гарною ціллю для культу, але Фредді навіть не знайшли на вулиці. Він максимально випадково вирішив серед усіх яхт в порту, лягти спати саме у яхту Майстра. Виходить, те, що Майстер його не вигнав, також можна трактувати як безкорисну людяність, і не бачити у цьому небезпеки.

Головні герої розслабляються після однієї з сесій безглуздих питань, які мають допомогти Фредді відшукати зв'язок з минулими життями.

Нема сенсу намагатись пояснити, що б я хотіла змінити у фільмі, щоб він краще підійшов під мої бажання, бо мої пояснення поступово стануть сценарієм абсолютно іншого фільму. Однак, я таки переконана, що реально було зняти цей фільм, і додати в нього більш очевидні тривожні ознаки, які б вказувати глядачу, що культ – це страшно, і потенційно небезпечно. Думаю, в цей фільм гарно б вписався аспект втрати особистості, однак Фредді, знов таки, від початку практично не мав особистості, тому ми і не бачимо, як вона зникає. Він починає з інших причин нападати на людей, але він не припиняє напади, отже, лишається старим добрим  агресивним Фредді, яким він був від початку. У нього не було родини чи дому, тому ми не бачимо, як він віддає останні гроші культу, чи як він віддаляється від найближчих, або як намагається затягти їх у культ. Навпаки, Майстер підштовхує Фредді до дій, і той нарешті наважується повернутись до коханої дівчини, щоб спробувати налагодити стосунки. Ми не бачимо, як антинаукові погляди впливають на життя учасників культу. Нам не показують, як, через інформаційну ізоляцію, здатне викривитись світосприйняття людини, адже фільм не показує що відбувається поза домом Майстра, отже, позбавляє нас можливості бачити контраст між реальністю, і її баченням в культі.

Мені було справді цікаво дивитись додане вище відео, де колишній саєнтолог розбирає по пунктам схожі ситуації у його житті, але за його інтро він більше сказав про небезпеку культів (особливо саєнтологій), ніж цей фільм за дві години. Не дивлячись на те, що я люблю огляди, я не люблю, коли фільм потребує виконання домашнього завдання, щоб бути цікавим чи робочим. Для мене дві різні ситуації : «досліджувати фільм, бо я хочу дізнатись щось нове з відкритої теми» , чи «досліджувати фільм, бо він неповноцінний, і, для його розуміння, я повинна дізнатись щось нове з відкритої теми». Для мене «Майстер», гарний фільм, тільки якщо у вас є відповідні знання. Якщо ви цих знань не маєте, він, як мінімум, розтягнутий і збентежуючий, якщо не нудний. До того, як я переглянула згаданий огляд, я б описала фільм так «Майстер» – це кіно, де щось відбувається, і часто, нам нормально не пояснюють чому.»

Дійсно цікаво почути вашу думку. Особливо, якщо ви встигли переглянути кіно до того, як прочитали статтю. Насправді, я б хотіла побачити продовження фільму, у якому виявиться, що Фредді все ж обрав культ, і провів в ньому певний час, може навіть десятиліття, і як він усвідомив, що пора з культу вибратись. Такі фільми не можуть допомогти людям у культі, бо вони ізольовані від світу навіть інформаційно, але, думаю, вони могли б чіткіше показати, як вберегти себе і рідних від потрапляння в культ. Може я забагато прошу, але так само, як я б не хотіла покидати фільм про сімейний аб’юз з думкою про те, що аб’юзер не така вже погана людина, мені некомфортно було покидати цей фільм з думкою про те, що Майстер просто хотів допомогти.

Дякую за ваш час! 🙆‍♀️ Приємного перегляду! 🎥  Слава Україні! 💙💛

    Майстер

    The Master,   2012
    драма, 2 год 17 хв
    США
    Герой Хоакіна Фенікса Фредді Квілл являє собою яскравий приклад людських пороків. Повернувшись в рідне містечко, після закінчення Другої Світової Війни, він не знайшовши розуміння в суспільстві, впевнено спивається да потурає внутрішньої похоті. Але, зустрівши одного разу Ланкастера Додда, лідера нової регіліозной громади, він стає його помічником і знаходить ціль в житті. Разом вони починають відправляються в подорож в сторону Іст Коаст, проповідуючи своє вчення.