Народилася в сім'ї Віллі та Марґіт Шеваллів. Май вивчала графіку та журналістику, була репортером і художнім редактором у кількох газетах та журналах. З 1954-го по 1959 р. працювала у видавництві О́лена і Окерлунда, з 1959-го по 1961 р. — у видавництві Вальстрема і Відстранда, а з 1961-го по 1963-й — в поліграфічному концерні «Ессельте».
1961-го року Май Шевалль познайомилася з Пером Вальо, таким самим завзятим марксистом, як і вона сама, а наступного року вийшла за нього заміж. Після народження двох синів (Тетса і Єнса) почали писати разом. Робили це, «вклавши дітей спати». Крім того, редагували літературний журнал «Періпео». Від 1963 р. аж до смерти чоловіка в 1975 році вони удвох створили цикл із десяти детективних романів, переважно з життя поліції, в яких головним героєм виступав Мартін Бек, стокгольмський офіцер відділу вбивств. Автори висловлювали свої ліві політичні погляди, критикуючи шведську соціал-демократичну модель держави та суспільства. Книжки мали успіх, їх переклали багатьма мовами, екранізували для кіно та телебачення й озвучили як радіоспектаклі. У 1971 році Шведська академія письменників детективного жанру зробила честь подружжю, заснувавши літературну премію імені Мартіна Бека.
Овдовівши, Май Шевалль написала ще кілька детективів — загалом невдалих. Згодом спільно з голландцем Томасом Моссом вона видала роман «Жінка, схожа на Ґрету Ґарбо», а з німцем Юрґеном Альбертсом стала співавторкою двох творів його рідною мовою — «Гороховий суп спалахує» та «Останній курець». Упродовж багатьох років Май Шевалль здебільшого перекладала шведською мовою детективи зарубіжних письменників.
У кіносеріалі про Мартіна Бека Май Шевалль залучали до виконання епізодичних, так званих камеоролей. У фільмі «Стокгольмський марафон» вона стріляла з пістолета на старті бігунів, а в «Людині на балконі» зіграла роль учительки.