Кристоф Малавуа народився 21 березня 1952 року в місті Ройтлінген в Німеччині (на той час ФРН), де служив офіцером його батько. У віці чотирьох років знімався в любительських фільмах свого батька, тоді й проявилися його таланти. Навчався у школі на вулиці Бланш в Парижі та в Паризькій національній консерваторії.
Малавуа почав театральну кар'єру в компанії KHI під керівництвом молодого американського режисера Стюарта Сайд. Першу роль в кіно він зіграна в 1975 році у фільмі Мішеля Жерара «Солдате Дюрок, це буде ваш день народження». У 1978 році знявся у фільмі Мішеля Девіля «Досьє на 51-го». У 1982 році П'єр Шендерфер запросив Малавуа для участі у своєму фільму «Честь капітана», де він знявся з таким акторами, як Жак Перрен, Ніколь Гарсія, Клод Жад і Жорж Вільсон.
У 1983 році Кристоф Малавуа отримав французьку національну кінопремію «Сезар» як «Багатонадійний актор» за роль у фільмі «Сімейний рок» режисера Жозе Пінейро. У 1980-ті роки він з успіхом знімався в таких фільмах, як «Небезпека у будинку» з Ніколь Гарсія, «Залізна рука» з Бернаром Жиродо, «П'яна» з Рішаром Боринже, у фільмі Робера Енріко «Втомившись від війни» за книгою Франсуази Саган та ін.
Малавуа грав також в комедії Клода Зіді «Асоціація зловмисників» (1986), та у фільмах Клода Шаброля («Крик сови» і «Мадам Боварі», обидва 1987). У 1985 році актор отримав премію Жана Габена, а у 1987 році був номінований на «Сезара» як «Найкращий актор» за роль у фільмі Режиса Варньє «Жінка мого життя».
У 1990-і роки Кристоф Малавуа звернувся до телебачення. У телефільмі Іва Буассе «Справа Сезнека» (1993) він виконав головну роль.
У 1997 році Малавуа дебютував як режисер, знявши спочатку телефільм «Місто, в якому принц — дитина» (La Ville dont le prince est un enfant) за романом Монтерлана, а згодом, у 2007 році, — повнометражний художній фільм «Вільна зона».
Окрім акторської діяльності Кристоф Малавуа займається і літературною діяльністю, пише сценарії і романи. Серед його книг — оповідання «D' étoiles et d'exils» (1993) і «À hauteur d'homme» (2001), романи «Parmi tant d'autres» (1996), «J' étais enfant pendant la guerre» (1997), «La Brûlure du jour» (1999), «Céline, Même pas mort»! (2008). Після смерті Клода Шаброля в 2010 році Малавуа вирішив менше приділяти уваги кінематографу, який на його думку розгубив свою глибину, і зайнятися письменницькою діяльністю, паралельно з грою в театрі.
