Марко Феррері народився 11 травня 1928 року в Мілані, Італія. Отримавши освіту ветеринара, займався торгівлею і рекламою спиртних напоїв. Працюючи над рекламними кінороликами, він захопився кінематографом. Після навчання в Римському експериментальному кіноцентрі Феррері на початку 1950-х років працював на італійських кіностудіях помічником і асистентом режисера Альберто Латтуади у роботі над фільмом «Шинель» (1952); разом з Ріккардо Гіоне та Чезаре Дзаваттіні брав участь в створенні фільмів «Кохання у місті», «Жінки і солдати», «Пляж», в яких грав невеликі ролі, писав сценарії та був виконавчим продюсером. Співпрацював з Чезаре Дзаваттіні над його проектом «Документальний щотижневик».
У 1956 Марко Феррарі переїхав до Іспанії, де познайомився з письменником-сатириком Рафаелем Асконою, який став його постійним сценаристом. Разом з Р. Аскою Феррері зняв кілька успішних стрічок: дебютний фільм «Квартирка» (1957), «Хлопчаки» (1959) та «Інвалідний візок» (1960, Приз ФІПРЕССІ на МКФ у Венеції, 1960). Всі ці роботи були зняті як соціальна сатира на франкістську Іспанію в стилістиці «чорного гумору».
Повернувшись до Італію у 1961-му році, Марко Феррері продовжив розвивати улюблений жанр і тематику. У знятих на батьківщині фільмах «Королева бджіл» («Сучасна історія», 1962), «Жінка-мавпа» (1963), «Діллінджер мертвий» (1968) та «Аудієнція» (1972) режисер з сарказмом та іронією піддав критиці основні соціальні інститути церкви, шлюбу та сім'ї. У 1968 році зіграв роль Ганса Гюнтера у близькому йому по духу фільмі П'єра Паоло Пазоліні «Свинарник».
У 1973-у році Марко Феррері зняв найскандальніший свій фільм «Велике жрання», в якому у формі відкритого гротеску передрікав загибель сучасному споживацькому суспільству. У фільмі «Прощавай, самець» (1978), програмному творі автора, в улюбленій ним формі футурологічної філософської притчі відобразив занепад сучасної цивілізації, що залишилася без чоловічого, творчого начала.
Фільм Марко Феррері 1979 року «Прошу притулку» було відзачено Спеціальним призом журі — «Срібним ведмедем» 30-го Берлінського кінофестивалю.
На початку 1980-х років Марко Феррері звернувся до теми взаємовідносин художника і суспільства, знявши фільм «Історія звичайного безумства» (1981), за який отримав італійську національну кінопремію «Давид ді Донателло» як найкращий режисер. У стрічках 1980-х років «Історія П'єри» (1983) та «Майбутнє — це жінка» (1984) режисером послідовно затверджується пріоритет жіночого начала у сучасному світі.
У 1991 році Феррері поставив стрічку «Будинок посмішок» яка перемогла в основіній конкурсній програмі 41-го Берлінського кінофестивалю, отримавши головний приз — «Золотого ведмедя». Два роки потому ще один фільм режисера, «Щоденник маніяка», було номіновано на «Золотого ведмедя» 43-го Берлінаре, але нагороди цього разу він не отримав.
Останнім фільмом режисера став «Нітрат срібла» (1996), у якому немов передчуваючи швидку смерть, Феррері освідчився в коханні до кінематографу, до його зірок та натовпів глядачів, які щодня по всьому світу заповнюють кінозали.
Помер Марко Феррері 9 травня 1997 року у Парижі від серцевого нападу.
