За давньою ірландською традицією, 29 лютого — раз у чотири роки — дівчина має право сама освідчитися чоловікові, а той, відповідно, не має права відмовитися. Головна героїня, так і не дочекавшись освідчення від свого коханого, рішуче береться до справи і вирушає в Дублін, щоб скористатися своїм правом. Проте доля приготувала для неї багато сюрпризів, починаючи з грози за вікном літака і закінчуючи симпатичним барменом, який погодився підвезти її до пункту призначення. Що ж, ніхто й не казав, що дорога до щастя легка і безтурботна.
Давно дивися цей фільм, але забув поставити оцінку. Дивися через Емі Адамс. Чесно ? Стрічка так собі. Головний мінус – це те, що справжніх відносин і теплоти між головними героями зовсім не відчувається. А це має бути на першому місці.
В оригинале фильм называется Leap Year (высокосный год), что гораздо ближе к сути фильма и не спойлерит его финал. Моя любимая Эми Адамс очень разноплановая актриса и она смогла показать сильный контраст между бостонским постановщиком интерьера и сельскими ирландцами на её пути к
Люблю Емі, та в цьому фільмі вона набридає.Хімії в парі немає.Основи для кохання теж малувато.Крім «ой, нас змусили поцілуватись» хотілося б побачити хоч одну повноцінну розмову про особисте.Та й сама традиція в кіно взялась майже нізвідки.Не радитиму, тут навіть комедія посередня️