Хто ми і навіщо робимо Кіноріум...

    Метрополіс

    Metropolis, 1927

    Німий художній фільм Фріца Ланґа за сценарієм і паралельно написаним романом Теа фон Гарбоу. Це масштабна метафорична й науково-фантастична антиутопія, що стала найвищою сходинкою і завершенням розвитку німецького кіно-експресіонізму. Фільм став безперечною класикою й вплинув на весь наступний розвиток кіномистецтва. На 18 вересня 2018 року фільм займав 109-у позицію у списку «250 кращих фільмів за версією IMDb».

    Зйомки

    У Німеччині 1920-х років німецька марка зазнала сильної інфляції після Першої світової війни, тому для іноземного капіталу стало вигідно вкладати гроші в німецькі стрічки. Голлівуд співпрацював з німецькими кіностудіями, що посприяло їх розвитку. Фріц Ланг, відомий детективними і пригодницькими стрічками, в 1920 році під час роботи над фільмом «Доктор Мабузі» познайомився зі сценарискою Теа фон Гарбу, а за два роки вони одружилися. В 1924 Ланг і його продюсер Еріх Поммер поїхали до Голлівуду для обміну досвідом. Зупинившись у Нью-Йорку, Ланг був вражений його архітектурою і зробив велику кількість фотографій міста. В Голлівуді на прохання Ланга Еріх Поммер купив дві камери Мітчелла, яких досі не було в Німеччині. Фріц Ланг задумав створити найвидовищніший фільм у світі, що перевершив би голлівудські і його ідею було підтримано студією UFA. Теа фон Гарбу в цей час писала роман «Метрополіс» і сценарій майбутнього фільму за ним, присвячений боротьбі науки з окультизмом. У варіанті Теа фігурували злий чаклун, надприродні істоти, але Ланг визнав, що не зможе зняти такий фільм. Було ухвалено створити стрічку науково-фантастичної тематики.

    Зйомки було заплановано на осінь 1924 року, але почалися в травні 1925 року за Берліном. На студії UFA побудували величезні декорації робочого району, підніжжя Вавилонської вежі і готичного храму. Зйомки завершилися в жовтні 1926 року, тривали 310 днів і 60 ночей. В них взяло участь 37000 статистів, у тому числі 750 дітей. За цей час бюджет фільму виріс від 1,5 до 6 мільйонів німецьких марок.

    Концепт-дизайн фільму був створений театральним художником Еріхом Кеттелхутом. Спочатку він намалював середньовічний замок в центрі міста, але потім концепція змінилася, і в тому місці виросла Вавилонська вежа, верхівку якої вінчав аеродром у вигляді пентаграми. Він також створив дизайн верхнього міста зі стадіоном, садом, а також декількома будівлями, що вибивалися зі стилю верхнього міста: старим будинком вченого, готичним собором і районом червоних ліхтарів в японському стилі. Також він придумав образ нижнього міста. Архітектурний стиль будівель міста відноситься арт-деко.

    У Ланга було дві основні камери і два оператора: Карл Фройнд та Гюнтер Ріттал. Також для зйомок фільму використовувалися дві мініатюрні камери: німецьку легку камеру Stachow-Filmer і камера Нетрі, якою знімали дрібні моделі.

    Деякі моделі, як «райський» сад складалися з декорацій і намальованого фону. Через те, що модель знімали з дуже близької відстані, в зйомках пересували не камеру, а саму модель за допомогою електромоторів. Еріх Кеттлхут намалював нічні види Нової Вавилонської вежі на картоні розміром 60 на 40 см. Для анімації ковзаючих по стінах вежі променів прожекторів він покадрово домальовував вежу то з освітленими, то з затіненими місцями. Всього Кеттлхут створив для фільму близько тисячі кадрів Вавилонської вежі.

    Міські квартали були фанерними і картонними моделями з намальованим фоном. Загальна конструкція декорацій міста складалася з моделей, розмір яких поступово зменшувався так, щоб три з половиною метра простору студії представляли собою 350 метрів простору міста. На мостах і дорогах мініатюрного міського пейзажу розташовувалися 300 мініатюр автомобілів, які покадрово вручну переміщували асистенти. На підготовку і зйомку цих кадрів пішло шість тижнів, хоча на екрані вони проїжджали за 10 секунд. Перетворення машини на ідола здійснювалося за допомогою руху дзеркал і технології під назвою Шюффтан-процес. Існувало дві моделі, машини та ідола, поставлених она навпроти одної. Дзеркало поверталося і починало відбивати протилежне зображення, перекриваючи початкове. Продібно знімався натовп: дзеркало ставилося перед камерою під кутом 45 градусів так, щоб воно відображало мініатюрну модель, яка стояла поруч з камерою. Частина дзеркальної поверхні стиралася, оголюючи прозоре скло. В утвореній щілині на задньому плані рухалися актори. Місцями Ланг застосовував множинну експозицію — одну і ту ж плівку експонували кілька разів, прикриваючи ті місця, де експозиція в даний момент не потрібна. Саме так знімалася сцена набуттям гіноїда подоби Марії. Спочатку знімали фігуру робота на чорному тлі, потім експонована частина закривалася чорним силуетом, навколо якого плавали кола, зроблені з промасленого паперу. Їх рухали нагору і вниз за допомогою спеціально побудованого підйомника. Кола знімалися через скло, на яке наносили тонкий шар олії. Електричні розряди знімалися вже без скла пізніше. Відеотелефон був зроблений за допомогою проектора, поміщеного ззаду декорації, що проектував знятого заздалегідь співрозмовника. Затоплення підземель було справжнім, для цього знадобилося півтори тисячі кубометрів води, в якій актор мусили стояти по кілька годин.

    Дизайн робота було створено архітектором Вальтером Шульце-Міттендорфом. Матеріалом було обрано спеціальний пластик, який поступово застигав на повітрі, дозволяючи надавати йому будь-якої форми. Актриса Бригіта Хельм мусила кілька годин лежати в гіпсовій формі, щоб на її основі надати гіноїду відповідних пропорцій. Сам костюм був розбірним.

    Перший показ фільму відбулася в Берліні 10 січня 1927 року в кінотеатрі «Паласт ам Зоо». Його тривалість склала понад 3 години. Коли його подивилися 15 тисяч глядачів, фільм тимчасово вилучили з прокату і сильно скоротили. Фільм став найдорожчим проектом за всю історію німецького німого кіно. Незважаючи на успіх у критиків і значні збори, він так і не зміг окупити витрати на виробництво й ледь не став причиною банкрутства студії UFA. Авторитет Ланга було підірвано і він повернувся до створення детективно-пригодницьких фільмів.

    В 2008 році в Буенос-Айресі виявили оригінальну театральну копію фільму, відправлену туди в 1928 році. Ще одну копію знайшли в кіноархіві Чилійського університету.

    Вплив

    Сюжет

    © Wikipedia