Хто ми і навіщо робимо Кіноріум...

    Бійцівський клуб

    Fight Club, 1999

    Культовий американський художній фільм 1999 року, екранізація однойменного роману Чака Поланіка, опублікованого у 1996 році. Ідея проекту належала продюсеру Лорі Зіскін, яка залучила до нього сценариста Джима Ульса і режисера Девіда Фінчера. Головні ролі в картині виконали актори Бред Пітт, Едвард Нортон і Гелена Бонем Картер.

    За словами режисера, жанр фільму можна характеризувати як «чорна комедія» з елементами соціальної сатири (фільм неодноразово порівнювався з такими класичними стрічками як «Випускник» і «Бунтівник без причини»). Основна тема фільму, згідно з задумом авторів: конфлікт молодого покоління і системи цінностей споживацького суспільства, втілений в метафорі фізичного насильства. Безіменний головний герой картини (Едвард Нортон) є звичайним пересічним обивателем, який разом зі своїм приятелем Тайлером Дерденом (Бред Пітт) організовує підпільний бійцівський клуб.

    З комерційної точки зору фільм не виправдав покладених на нього сподівань. Стрічка отримала чимало як позитивних, так і негативних оцінок з боку кінокритиків. Згодом її назвали найбільш суперечливою і найбільш обговорюваною картиною 1999 року, зламною віхою у розвитку візуальної стилістики кіно, а також презентацією нових настроїв у політичному житті Америки. Після виходу DVD фільм домігся комерційного успіху і набув статусу «культового», спричинивши відкриття численних реальних «бійцівських клубів».

    На 18 вересня 2018 року фільм посідає 10-у позицію у списку "250 кращих фільмів за версією IMDb.

    Виробництво

    Виникнення та розробка задуму

    У 1996 році літературний консультант «20th Century Fox» запропонував на розгляд адміністрації компанії, на той момент іще не виданий, роман Чака Поланіка «Бійцівський клуб». Після того, як кілька продюсерів відхилили проект, Джош Донен і Росс Белл влаштували неоплачувану сесію читання роману акторами. Запис читання надіслали Лорі Зіскін, яка, прослухавши його, негайно придбала права на екранізацію книги за 10 000 доларів.

    До написання сценарію Зіскін спочатку планувала залучити Бака Генрі, в минулому — автора сценарію фільму «Випускник», який за тематикою багато в чому подібний до «Бійцівського клубу». Утім, за протекції Донена і Белла, сценарій було доручено Джиму Ульсу. Із чотирьох кандидатур режисера (Пітера Джексона, Браяна Сінґера, Денні Бойла і Девіда Фінчера) обрано останнього, який був знайомий з книгою і навіть мав намір самостійно придбати права на її екранізацію.

    Вибір акторів

    На роль Тайлера Дердена продюсерами фільму Россом Беллом і Артом Лінденом запропоновані Рассел Кроу і Бред Пітт (вибір зупинився на останньому, як на відомій зірці, участь якої мала би сприяти комерційному успіхові фільму). Кандидатами на роль безіменного Оповідача виступили Метт Деймон, Шон Пенн і Едвард Нортон, якому запропонували гонорар у 2,5 мільйони доларів, з метою «переманити» з інших, запропонованих йому на той час проектів.

    Роль Марли Сінґер пропонувалася Кортні Лав, Вайноні Райдер і Різ Візерспун, але зрештою обрано кандидатуру Гелени Бонем Картер.

    У процесі роботи над образами Нортон і Пітт брали уроки боксу і таеквондо, а також вивчали майстерність миловаріння. Бреду Пітту за його власним бажанням було хірургічно видалено фрагменти передніх зубів (які після зйомок було відновлено).

    Робота над сценарієм

    Перший варіант сценарію, написаний Джимом Ульсом, не містив у собі наскрізної закадрової оповіді, оскільки таке рішення здавалося сценаристові «банальним і заяложеним». Коли до проекту приєднався Девід Фінчер, режисер наполіг на введенні цього елементу, вважаючи, що він має стати ключовим джерелом гумору фільму. Спільна робота режисера і сценариста над сценарієм тривала близько півроку. Бреду Пітту, коли той з'явився в команді, образ Тайлера здався дещо «одновимірним», тому автори, за допомогою консультацій Камерона Кроу, внесли до сценарію зміни, що зробили персонажа більш «опуклим» і неоднозначним. Остаточний (п'ятий за ліком) варіант сценарію був готовий за рік після початку роботи (Пітт і Нортон також брали участь у роботі). У фільмі ім'я Оповідача не називається, проте у сценарії він позначений як «Джек». Фальшиві імена, які Оповідач використовує у групах підтримки, запозичені з «Планети мавп» і персонажів Роберта де Ніро у фільмах 1970-х років.

    Автор роману-основи Чак Поланік схвально поставився до екранізації, особливо оцінивши динамічність сюжету, якої бракувало книзі. Втім, Поланікові не сподобалося те, що режисер навмисне спотворив рецепт виготовлення напалму. У фільмі також збережені певні гомоеротичні мотиви роману.

    Кінцівка фільму також відрізняється від кінцівки роману, в якому Оповідач потрапляє у психіатричну лікарню. За словами режисера «він бажав би, щоби глядачі полюбили Тайлера, і водночас змирилися з його поразкою». Згодом сам Поланік визнав режисерську кінцівку вдалішою.

    Зйомки

    У процесі зйомок бюджет фільму зріс від початкової цифри 50 мільйонів доларів до 67. Зйомки тривали 138 днів, протягом яких було відзнято 1500 бобін плівки (втричі більше ніж для пересічного голлівудського фільму). Зйомки проводилися в Лос-Анджелесі та його околицях, а також у студійних умовах. Художник картини Алекс Мак-Давелл збудував більше 70-ти декорацій. Фасад будинку Тайлера Дердена на Пейпер-стріт був зведений у місті Сан-Педро (штат Каліфорнія), натомість інтер'єр будинку, напівзруйнований вигляд якого мав символізувати деконструкцію світу персонажів фільму, знімався у студії. Сцени бійок у фільмі були ретельно продумані та зрежисовані. Для підсилення ефекту художник-гример Джулі Пірс спеціально переглядала записи боїв без правил і підпільного боксу.

    «Бійцівський клуб» знімався у форматі «Super 35», який дав режисерові максимум свободи у створенні комбінованих кадрів. Головним оператором фільму виступив Джеф Кроненвет, з яким Фінчер вже мав досвід співпраці у стрічці «Чужий³» (1992). Фінчер і Кроненвет широко використовували та розробляли елементи візуального стилю, експериментувати з якими Фінчер почав у більш ранніх картинах «Сім» і «Гра». Сцени з Оповідачем, де не був присутній Тайлер Дерден, мали виразно реалістичний, «буденний» характер, тим часом як для сцен із Тайлером режисер обрав хисткіший, нереальний стиль зображення як візуальну метафору деконструкції світу головного героя. У костюмах, гримі, декораціях переважали неяскраві, бляклі кольори; максимально використовувалося природне і побутове освітлення. Більшість сцен відзнято вночі, денні зйомки велися переважно в затінених місцях. Перша сцена зборів бійцівського клубу в підвалі таверни Лу знімалася у світлі дешевих робочих ламп, що дозволило створити ефект мерехтіння тла. Знімаючи бійки режисер навмисно уникав складних рухів камери, віддаючи перевагу її статичному положенню і простому пересуванню з дальнього на ближній план, щоби надати сцені більш «об'єктивного» вигляду.

    Мізансцени з участю Тайлера Дердена побудовано так, щоби якомога ретельніше приховати несподіваний поворот сюжету у фіналі картини. Персонаж жодного разу не з'являється у кадрі з групою інших людей на іншому плані й у сценах діалогів «через плече». Дердена також показано у вигляді одиничних кадрів ще до сцени зустрічі з Оповідачем. Стосовно цих «25-х кадрів» Фінчер пояснює: «герой створює Тайлера у своїй уяві, тому до цього моменту він існує лише на периферії його свідомості».

    Початкові кадри фільму, на тлі яких показуються титри, являють собою моделювання процесу розповсюдження імпульсу страху в мозку Оповідача. Для виконання цієї сцени запросили лауреата премії «Оскар» в номінації «Найкращі візуальні ефекти» Кевіна Мека і художника-ілюстратора медичних видань Кетрін Джонс. Для створення іншої сцени, в якій камера швидко пересувається вулицями міста, показуючи заряджені вибухові пристрої в підвалах будівель, використано тривимірні моделі, побудовані на основі близько 100 світлин Лос-Анджелеса, зроблених фотографом Майклом Дугласом Мідлтоном. Над створенням фінальної сцени зруйнування хмарочосів фахівці зі спецефектів працювали більше року.

    Музика

    Спочатку режисер планував запросити до написання музики до фільму гурт Radiohead, але згодом передав замовлення продюсерському дуетові Dust Brothers, які створили музичний супровід у постмодерновому дусі, насичений барабанними петлями, електронними шумами і обробленими комп'ютером семплами. Все це добре відповідало намірам Фінчера створити нестандартний, новаторський фільм.

    Тематика

    Реакція

    Сюжет

    © Wikipedia